Зима в Баварії

Зима в Баварії подібна
на будь-яку інакшу зиму,коли, блукаючи зосібна,
шукаєш панну, ніби риму,
чи — навпаки — шукаєш риму,
як відгомін якоїсь вістки,
бо панни тут не знають стриму
і всі пішли в антифашистки.

Зима в Баварії повільна
і затяжна. Минають роки.
Якась мелодія дебільна
мені шматує душу, поки
я ходжу парком. Тьмяні соки
дерев без руху і без труду.
В цій тиші, мов на дні затоки,
я мрію про руду Ґертруду.
Зима в Баварії постійна.
Це не зима. Це щось зі мною:
моя істота травестійна
стає зимовою сосною.
Існую спогадом. Весною
існую, думаю про груди
Ґертруди, схлипую луною,
мов сніг на гори і споруди.
Зима в Баварії помірна
і нетривка, і все ж невічна.
Моя душа високогірна
до темних проявів дотична.
Діра в душі — це семантична
прогалина між «я» і світом,
коли кохана потойбічна
все кличе — тліном, тілом, літом.
Зима в Баварії потрібна
лише мені і більш нікому,
адже на півдні — смуга срібна
найвищих Альп! Я ставлю кому
в передчутті. Я став піском у
годиннику. Мене ще трохи —
і я здобуду невагому
присутність у дірі епохи.